Niedawno minął rok od kiedy Federacja Rosyjska podjęła pełnoskalową inwazję na terytorium Ukrainy, a do Polski i innych państw Unii Europejskiej w poszukiwaniu bezpieczeństwa przybyły miliony uchodźczyń. Ówczesny zryw solidarności i okazana przybywającym pomoc była powodem do powszechnej dumy – obecnie, nastroje są już znacznie bardziej zniuansowane, a kolejne raporty socjologiczne i statystyczne prześcigają się w diagnozach. Jako HFPC – wspólnie z Fundacją Centrum im. B. Geremka oraz Securelex – pod lupę wzięliśmy najbardziej radykalny biegun tego spektrum, antyukraińską mowę nienawiści. Poświęcamy jej raport „Przyjdą i zabiorą: antyukraińska mowa nienawiści na polskim Twitterze”.
Jednym ze skutków agresji rosyjskiej na Ukrainę była masowa migracja uchodźców wojennych między innymi do Polski. W rezultacie trwający od dłuższego czasu proces stawania się przez Polskę państwem dwunarodowym znacząco przyspieszył. Obecnie ok. 5% mieszkańców należy już do ukraińskiej diaspory, zaś w większych miastach ten odsetek wynosi nawet 10%. Jednocześnie, kontekst wojenny sprawił, że obiektywne trudności i problemy związane z tak dużą i nagłą migracją stanowią doskonałą pożywkę dla aktorów, których celem jest wzbudzenie niechęci wobec Ukraińców i Ukrainek – w tym dla Federacji Rosyjskiej. Jednym z najważniejszych obszarów takiego działania są media społecznościowe.
Celem raportu jest opisanie pojawiającej się w polskich mediach społecznościowych antyukraińskiej mowy nienawiści po inwazji rosyjskiej na Ukrainę 24 lutego 2022 r. Analizie zostały poddane dane pochodzące przede wszystkim z Twittera. W raporcie zostały określone dominujące nienawistne narracje, przeanalizowane sposoby ich rozprzestrzeniania się, dynamika tego procesu i zmiany w czasie. Badaniem objęto materiały pochodzące z okresu od 23 lutego 2022 r. do 1 stycznia 2023 r.
Badania zajmujących się tematem organizacji pozwalają zaryzykować tezę, że Twitter jest medium, w którym pojawiają się kluczowe nienawistne treści, kształtują się narracje i specyficzne zbitki językowe, które następnie „przepływają” do innych mediów. Jednocześnie Twitter jest jedyną platformą, z której można legalnie i bezproblemowo pobierać publikowane treści do ich dalszej analizy.
Na podstawie dostępnych danych trudno jest dokładnie określić skalę antyukraińskiej mowy nienawiści na polskojęzycznym Twitterze. Z dużym prawdopodobieństwem można stwierdzić, że wrogie Ukraińcom i Ukrainkom treści zawarte są w dziesiątkach tysięcy postów. Za pomocą systemu CounterHate udało się zidentyfikować 90 019 wpisów potencjalnie zawierających narracje nienawistne wobec Ukraińców.
Okresami najintensywniejszego pojawiania się antyukraińskiej mowy nienawiści w polskim internecie okazały się:
- maj 2022 r. – wzrost był skutkiem głośnego morderstwa, do którego doszło na warszawskiej ulicy Nowy Świat. Część opinii publicznej o jego dokonanie zaczęła oskarżać niezidentyfikowanego obywatela Ukrainy, co zostało następnie zdementowane przez Ministerstwo Sprawiedliwości, w styczniu 2023 roku policja zatrzymała jednego z trzech sprawców (wszyscy to Polacy);
- sierpień 2022 r. – masowe spopularyzowanie na przestrzeni kilku dni hashtagu #StopUkrainizacjiPolski;
- listopad 2022 r. – wzmożenie nienawistnych narracji tym razem związane było z przypadkowym wybuchem rakiety ukraińskich sił obronnych, do którego doszło w przygranicznym Przewodowie.
Bardzo istotne w rozprzestrzenianiu niechęci i ksenofobii okazują się być również profile opiniotwórczych postaci o dużej liczbie obserwujących. Wśród nich, w przeprowadzonych badaniach, najważniejsze okazały się być następujące grupy:
- politycy skrajno-prawicowi;
- liderzy i działacze radykalnych ruchów politycznych;
- ekstremistyczni publicyści;
- niektórzy twórcy internetowi.
Jedną z ważnych form rozprzestrzeniania mowy nienawiści w mediach społecznościowych pozostaje działalność kont nieautentycznych (botów) – z których część należy do siatki kont powielających rosyjską propagandę. Publikują one wpisy na masową skalę (kilkadziesiąt, a nawet kilkaset dziennie), dzięki czemu swoim działaniem są w stanie wykreować w krótkim czasie silne trendy. Dobrym przykładem może być popularyzacja na masową skalę hashtaga #StopUkrainizacjiPolski.
Najbardziej nośne narracje antyukraińskie odwołują się do obecnych w polskim społeczeństwie resentymentów i negatywnych emocji – trudnych relacji historycznych czy lęku o bezpieczeństwo materialne:
- Mowa nienawiści wobec osób z Ukrainy obficie czerpie z trudnych relacji historycznych, przyczyniając się do upowszechnienia stereotypu Ukraińca jako „polakożercy”, skrajnego nacjonalisty, który nienawidzi Polaków. Odwołania dotyczą najczęściej I połowy XX wieku – działalności Stepana Bandery, Organizacji Ukraińskich Nacjonalistów (OUN) oraz Ukraińskiej Powstańczej Armii (UPA). Jednocześnie, wątek ten wydaje się bardziej obecny w internecie, niż w rzeczywistości pozainternetowej. Tę dysproporcję można wytłumaczyć aktywnością rosyjskiej propagandy, skupiającą się właśnie w mediach społecznościowych, dla której wzmacnianie napięć pojawiających się wokół trudnej historii stosunków polsko-ukraińskich jest strategią działania rozpoznawalną co najmniej od 2013 r. Poza tym, popularność tego wątku może przyczyniać się poczucie anonimowości i oderwania wypowiedzi od konkretnych odbiorców, które zapewnia internet.
- Duże znaczenie dla budowania negatywnych nastrojów okazały się mieć wątki ekonomiczne. Z jednej strony pojawiały się więc wypowiedzi krytyczne wobec polskich władz, które miałyby przesadnie „uprzywilejowywać” uchodźców wojennych czy wręcz być zależne od wpływów ukraińskich. Z drugiej strony, przybywających do Polski Ukraińców i Ukrainki oskarżano o roszczeniowość i wykorzystywanie ekonomiczne własnej sytuacji – często poprzez odwołania do nieweryfikowalnych legend miejskich zasłyszanych „od fryzjerki” lub „od zapłakanej kuzynki”.
- Antyukraińskie treści wpisują się trend narracji charakterystycznych dla współczesnych środowisk alt-right „teorii wielkiego zastąpienia”, które budują niechęć wobec mniejszości narodowych, etnicznych i rasowych. Przykładem takiej zbieżności jest słowo „ukrainizacja”, które pełni rolę kluczowego pojęcia, zwornikowego hasła dla większości antyukraińskich narracji. Jest ona rozumiana wielorako – jako dominacja ekonomiczna, przewaga w dostępie do świadczeń społecznych, a nawet „inwazja” w przestrzeni symbolicznej. Bywa jednak używane również w celu postawienia tezy o zmianie struktury etnicznej Polski – czy też, jak powiedziałyby osoby forsujące tę teorię, jej „podmianie”. Osiedlanie się w Polsce Ukraińców i Ukrainek miałoby w ich mniemaniu doprowadzić do marginalizacji ludności polskiej, zaburzenia jej większościowej dominacji.
Skuteczność i trwałość tej „spirali nienawiści” jest trudna do określenia – wiele zależy od skali i charakteru zjawiska, ugruntowania bieżących opinii i postaw oraz odporności (resilience) społeczeństwa na nienawistne narracje i dezinformację. Z całą pewnością natomiast można stwierdzić, że mowa nienawiści w sieci nie jest zjawiskiem społecznie oraz politycznie obojętnym, zarówno z punktu jej ofiar, jak i całego społeczeństwa. Przyjmując szerszą perspektywę, doświadczenia historyczne oraz dotychczasowe badania wyraźnie pokazują, że mowa nienawiści prowadzi do stygmatyzacji, dyskryminacji oraz przemocy, nierzadko na dużą skalę. Obecność antyukraińskich narracji w sieci sprzyja oswojeniu się z mową nienawiści, naturalizacji i znieczuleniu wobec nienawistnych narracji, co może mieć bardziej znaczący wpływ w perspektywie długoterminowej. Warto odnotować, że wciąż trwa społeczne wzmożenie sympatii i poparcia wobec walczącej Ukrainy, a co za tym idzie, niektórzy mieszkańcy Polski mogą wciąż powstrzymywać swoje głęboko ukryte, lecz stale wzmacniane przez mowę nienawiści w sieci, antyukraińskie resentymenty – by dać im upust w bardziej sprzyjającej sytuacji, kiedy aktywne wsparcie dla Ukrainy i uchodźców z tego kraju będzie w sposób naturalny opadać przez zmęczenie.
*****
Прийдуть і в нас заберуть: антиукраїнська мова ворожнечі у польському твіттері
Одним із наслідків повномасштабної російської агресії проти України став масовий наплив біженців, зокрема, до Польщі. Як наслідок, тривалий процес перетворення Польщі на двонаціональну державу значно прискорився. Сьогодні близько 5% мешканців країни належать до української діаспори, а у великих містах їхня частка досягає навіть 10%. Водночас контекст війни призвів до того, що об’єктивні труднощі та проблеми, пов’язані з такою великою і раптовою міграцією, стали чудовим живильним середовищем для а́кторів, метою яких є збудження неприязні до українців та українок – у тому числі й з боку Російської Федерації. Однією з найважливіших сфер такої діяльності є соціальні мережі.
Метою цього звіту є опис антиукраїнської мови ворожнечі, поширеної в польських соціальних мережах після російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року. Аналіз було проведено переважно на основі даних з твіттера. У звіті визначено домінантні наративи ненависті, проаналізовано способи їх поширення, динаміку цього процесу та зміни з плином часу. До дослідження було включено матеріали з 23 лютого 2022 року по 1 січня 2023 року.
Дослідження організацій, що працюють над цією темою, дозволяють висунути тезу, що твіттер є середовищем повстання і розповсюдження контенту, що розпалює ненависть, формулювання наративів і створення специфічних мовних кластерів, котрі потім «перетікають» в інші медіа. Водночас твіттер є єдиною платформою, з якої опублікований контент можна легально і безперешкодно завантажити для подальшого аналізу.
На базі наявних даних важко визначити точний масштаб антиукраїнської мови ворожнечі в польськомовному твіттері. З великою ймовірністю можна стверджувати, що ворожий наратив щодо українців та українок міститься в десятках тисяч дописів. За допомогою ІТ-системи «CounterHate» вдалося виявити 90,019 дописів, які можуть містити наративи ненависті до українців.
Визначено періоди найвищої концентрації антиукраїнської мови ворожнечі в польському інтернеті, а саме:
- травень 2022 року – зростання пов’язане з резонансним вбивством, яке сталося на варшавській вулиці Nowy Świat (Новий Світ). Частина громадськості почала звинувачувати у його скоєнні невідомого громадянина України, що згодом було спростовано Міністерством юстиції; у січні 2023 року поліція заарештувала одного з трьох виконавців (усі – поляки);
- серпень 2022 року – масова популяризація хештегу #StopUkrainizacjiPolski протягом кількох днів;листопад 2022 року – інтенсифікація наративів ненависті, цього разу пов’язаних з випадковим падінням та вибухом двох ракет українських сил ППО у польському селі Переводів.
- Вельми важливу роль у поширенні неприязні та ксенофобії також відіграють твітер-акаунти лідерів думок з великою кількістю підписників. Серед них найбільш важливими в проведеному дослідженні виявилися наступні групи:
- ультраправі політики;
- лідери та активісти радикальних політичних рухів;
- екстремістські публіцисти;
- окремі інтернет-творці.
Однією з важливих форм поширення мови ворожнечі в соціальних мережах залишається діяльність неавтентичних акаунтів (ботів), частина з яких є складовою мережі акаунтів, що відтворюють російську пропаганду. Вони масово публікують дописи (десятки і навіть сотні на день), завдяки чому здатні за короткий проміжок часу своїми діями породжувати потужні тренди. Хорошим прикладом є масова популяризація хештегу #StopUkrainizacjiPolski.
Найпопулярніші антиукраїнські наративи апелюють до образ і негативних емоцій, присутніх у польському суспільстві – складних історичних відносин або страху за свою матеріальну безпеку:
Мова ворожнечі проти вихідців з України рясно спирається на складну історію відносин, сприяючи поширенню стереотипу українця-«полякожера», ультранаціоналіста, що ненавидить поляків. Згадки переважно стосуються першої половини 20 століття – діяльності Степана Бандери, Організації українських націоналістів (ОУН) та Української повстанської армії (УПА). Водночас, ці теми, здається, більше присутні в інтернеті, ніж в офлайн-реальності. Таку диспропорцію можна пояснити активністю російської пропаганди, зосередженої саме в соціальних мережах, для якої посилення напруженості, що виникає навколо складної історії польсько-українських відносин, є стратегією дій, визнаною принаймні з 2013 року. Крім того, популярності цього дискурсу може сприяти відчуття анонімності та відірваності висловлювань від конкретних аудиторій, яке дає мережа «Інтернет».
Економічні теми виявилися дуже важливими для формування негативних настроїв. Так, з одного боку, лунали критичні заяви на адресу польської влади, яка, мовляв, надмірно «привілеювала» біженців або навіть була залежною від українського впливу. З іншого боку, українців і українок, які прибувають до Польщі, звинувачували в тому, що вони вимагають та економічно експлуатують своє становище – часто через посилання на неперевірені міські легенди, почуті начебто «od fryzjerki» («від перукарки») або «od zapłakanej kuzynki» («від заплаканої двоюрідної сестри»).
Антиукраїнські меседжі є частиною наративної тенденції, характерної для сучасних праворадикальних середовищ, що сповідують теорію «Великого заміщення», яка розпалює ворожнечу проти національних, етнічних та расових меншин.
Прикладом такого зближення є слово «українізація», яке виступає ключовим поняттям, наріжним каменем більшості антиукраїнських наративів. Його розуміють по-різному – як економічне домінування, перевагу в доступі до соціальних благ, а навіть «вторгнення» в символічний польський простір. Однак його також інколи використовують для висунення тези про зміну етнічної структури Польщі – або, як сказали б ті, хто просуває цю теорію, її «підміну» («заміщення»). Оселення українців та українок у Польщі, на їхню думку, призведе до маргіналізації польського народу, порушивши його панівне становище.
Ефективність і стійкість цієї «спіралі ненависті» важко визначити – багато що залежить від масштабу і характеру явища, вкоріненості існуючих думок і поглядів, стійкості суспільства до ненависницьких наративів і дезінформації. Однак можна з упевненістю сказати, що мова ворожнечі в інтернеті не є соціально та політично байдужим явищем, як з точки зору її жертв, так і суспільства загалом. Беручи ширшу перспективу, історичний досвід та наявні дослідження чітко показують, що мова ворожнечі призводить до стигматизації, дискримінації та насильства, нерідко у великих масштабах. Присутність антиукраїнських наративів в інтернеті сприяє приборканню мови ворожнечі, натуралізації та зниженню чутливості до ненависницьких наративів, що може мати значніший вплив у довгостроковій перспективі. Варто зазначити, що в суспільстві все ще спостерігається посилення симпатії та підтримки України, яка продовжує боротися, а отже, деякі люди в Польщі все ще можуть стримувати свої глибоко приховані, але постійно підсилювані мовою ненависті в інтернеті, антиукраїнські настрої, щоб дати їм вихід за більш сприятливих обставин, коли активна підтримка України та біженців природним чином знизиться через втому.
przyjda-i-zabiora-raport-o-antyukrainskiej-mowie-nienawisci